emiliozk (emiliozk) wrote,
emiliozk
emiliozk

Ми пам’ятаємо

Як говорив наш живий класик: "наша національна ідея – відчепіться від нас".

Ну, в класика трішки яскравіше, але заяскраво для ФБ-цензорів. Тож хай так.

Шість років тому ми перетворили ці слова на дії. Шість років тому було оголошено про початок Антитерористичної операції без введення воєнного стану, такий собі компроміс саме для того, щоб в той час, коли в одних регіонах іде війна – інші могли вільно жити і працювати.

Шість років тому ми почали вбивати ворогів, які прийшли на нашу землю. Ми б раді були обійтися без цього, але це вони прийшли до нас.

Прийшли, бо були впевнені, що в України вже немає армії – ту, що залишалася, п’ять років демонтували під наглядом “братського народу”. Прийшли, бо повірили у власні побрехеньки, що українці тільки і ждуть, коли прийдуть “старші брати” та “проженуть бандер”.

Прийшли, бо були впевнені – відповіді не буде.

Відповідь була такою, що хто не здох, той всрався.

Шість років тому Україна не просто почала “вставати з колін” – вона почала ставити на них, а то й на лікті, і тих, хто прийшов до нас зі зброєю, і ту наволоч, що взяла зброю з їхніх рук. Так, не було війська. Ми зробили військо. Так, не було готовності воювати. Ми віднайшли її в собі. Там, де не вистачало солдатів та офіцерів, в стрій ставали робітники та програмісти, кур’єри та кухарі, сільські дідугани та юні дівчата. І приступали до війни як до важкої, неприємної, але потрібної праці.

А працювати українці вміють.

Результатом праці став провал планів ворога. Замість Новоросії від Харкова до Придністров’я отримали дві з половиною валізи без ручки – нести важко, кинути шкода. Замість того, щоб прив’язати Україну до себе – втратили її.

Військові та добровольці захистили український народ.

На жаль, не весь. На жаль, частина ще живе під російською окупацією.

Не менше жаль і через те, що посполиті занадто швидко розслабилися. Занадто швидко вирішили, що якщо війна їм особисто по сраці не дала – можна й далі гратися в неоднозначність. Загравати з проросійськими силами та меседжами. Не вбачати нічого сумного в поверненні російських посіпак та появи “хижої воші” на чолі генпрокуратури. Дивитися Шарія та ходити до Російської православної церкви в Україні.

Це сумно. Бо навіщо був урок, якщо його не вивчено?

Тим не менш, хтось не вивчив, а хтось – вивчив занадто добре. І запам’ятав.

Ми пам’ятаємо, з ким та навіщо ми почали воювати. Ми пам’ятаємо, що змусило нас, зазвичай мирних та спокійних, поставити на кін своє життя.
І ми готові робити це, допоки загроза не зникне.

Victor Tregubov, співзасновник "Демократичної сокири"

Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments