Я б з приводу цього крику душі (на скріні) не зловтішався, але кейс справді дуже показовий.
По-перше, "Никто не знал и не ожидал" - м'яко кажучи, велике перебільшення. Знали, очікували і гучно попереджали.
По-друге, оце "наш великий глава страны" показує, що багато наших співгромадян досі живуть у логіці "Товарищ Сталин, произошла чудовищная ошибка!".
Тобто, це коли політичної свідомості не вистачає ні на аналіз кандидатів (системи їхніх залежностей та чинників, що зумовлюють їхні справжні інтереси), ні навіть на аналіз власних політичних інтересів (обстоювання яких тільки й може задовольнити матеріальні інтереси виборця), а вистачає лише на сліпе "делегування абсолютної довіри" кандидату, який "найбільше сподобався". А все, що потім піде "не так", має лише два пояснення: або "його обманюють" ("йому не кажуть правди"), або "він не виправдав нашої довіри, довіримося комусь іншому" (ось чому наших виборців так розбещує формула "потрібні нові обличчя"!).
Я 2-3 роки тому жорстко критикував голову правління Суспільного мовника саме за те, що він неухильно прагнув керувати великою компанією, делегуючи найближчим підлеглим не чітко визначені повноваження, а саме і лише "повну довіру" як карт-бланш на певній ділянці роботи. Адже маленькими колективами так ще можна керувати, а великими - в жодному разі.
Ну от, а в нас великі маси виборців і країною намагаються керувати так само.
І поки не навчаться, на власному гіркому і травматичному досвіді, робити свідоміший вибір - діла не буде.
