Щодо маніакальної зацикленості Зеленського на Порошенку.
Відповідаючи на запитання Серія Висоцького про ставлення до нього Зеленського (у недавньому інтерв‘ю на Еспресо), Порох дуже влучно згадав відому сентенцію про «ми любимо людину за добре, що їй зробили й ненавидимо за погане». Зеленський побудував свою карколомну політичну кар‘єру навіть не на критиці Порошенка, а на його репутаційному знищенні. І чим більш несправедливо й ницо він це робив, тим більше сам себе переконував, що Порошенко - вселенське зло. Це абсолютно зрозумілий захисний психологічний механізм.
Крім того, які б потішні й вальяжні мордочки Янелох би нам не зображав у телевізорі, не відчувати, що його президентство - це череда постійних провалів і невдач, Янелох не може. І підвищувати себе він здатен тільки продовжуючи приниження іншого - того, з ким його всі критично порівнюють. Це другий психологічний механізм, який тут спрацьовує.
Але, крім ментальних факторів, є тут і ще один - більш раціональний. Нищівна критика вже не дозволяє з попередньою переконливістю розповідати про досягнення - ані в боротьбі з Ковідом, ані в будівництві доріг. Тому й доводиться від байок про здобутки, котрі добре продавалися на початку каденції, повертатися «на стадіон» - де приниження Порошенка (принаймні, у свідомості його прихильників) створювало ілюзію його власного «віннерства».
П.С. Нехай професійні психологи вибачать мені ці дилетантські вправи в аналізі. Навіть моїх скромних знань та життєвого досвіду достатньо, щоб звернути на це увагу. Тим паче, що Зеленський - еталонний наочний посібник для психоаналітика-початківця.
