emiliozk (emiliozk) wrote,
emiliozk
emiliozk

Місія Шевченка

Евген Маланюк колись дуже влучно написав: Шевченко з'явився тоді, коли більшість навколо вважали, що Україна - це минуле. Коли Гоголь створив для імперії красиву епітафію України: міф про українське казкове чи героїчне минуле, яке вже ніколи не повернеться.
І тут раптом на місце епітафії приходить абсолютно інша фігура думки і абсолютно інша емоція: емоція регенерації та палінгенесії. Шевченко був не єдиним серед свого покоління, хто цю емоцію відчув (згадати хоча б Костомарова: "лежить Україна в могилі, але ще не вмерла"), але Шевченко показав цю емоцію як грандіозне кіно, зробив так, щоб усі цю минулу-і-майбутню Україну побачили і відчули. У ньому вражає його над-індивідуальність: він справді дав вираження колективним болям і колективним надіям. колись геніально сказав, що Шевченко є "фольклорнішим за фольклор і народнішим за сам народ". І це так
але є ще одна інтелектуальна революція, яку здійснив Шевченко. Він поєднав немовби непоєднуване: етос воїна та етос селянина.
Це було для тогочасної Європи майже непоєднувані речі: цей міст можна було побудувати тільки там, де велика частина вже покріпаченого селянства таки зберегали в своєму анамнезі пам'ять про козацтво, про воїнство. Де ця пам'ять збереглася радше "внизу", ніж "нагорі", серед власне аристократії. Тому українська історія така цікава для історії Європи
для тогочасної Європи це справді було дивно: етос воїна панував у середньовіччі та ранньомодерний час; з нього народилася європейська аристократія. Це люди, які здобували статус у суспільстві своїм мечем.
Шевченко жив в іншу епоху - коли на зміну суспільству воїнів прийшло суспільство буржуа. З його абсолютно іншим етосом: не перемагати, а обмінюватися. Жити не на полі бою, а на ринку. І на цю буржуазію на п'яти наступало нове суспільство і новий етос: етос виробничий. Не перемагати, не обмінюватися, а виробляти.
Україна могла потонути в цьому зигзагу історії, пам'ятаючи лише про себе як колишню феодально-рицарську країну козаків. З власною буржуазією у нас не дуже склалося, а виробничий клас (майбутній пролетаріат) був класом знекорінених.
Шевченко (та інші його сучасники) зробили неймовірне: вони немов сплели мотузковий міст крізь епохи та поєднали колишню середньовічну воїнську культуру з мовчазною сучасною селянською культурою. Тим самим він дав цьому селянському етосу форму і сенс, а козацькому минулому - матерію сучасності.
У цьому велика Шевченкова сила - але також і його слабкість. Наших геніїв ми маємо знати і любити - але живі вони тільки тоді, коли ми з ними можемо сперечатися.
Шевченкові не дуже відомий дух буржуазної культури - з її "грою з позитивною сумою" та вмінням так будувати стосунки, де перемагають усі. Навряд чи у Шевченка ми можемо навчитися "діалогу" та "плюралізму". Він не може дати відповіді на всі наші питання - і це нормально.
Але на багато з цих питань він і справді відповів. Передусім на головне: як відродитися, коли всі навколо вважають тебе мерцем. Як жити, коли всі навколо зацікавлені, щоб у тебе це (вкотре) не вдалося. А тобі (вкотре) вдається
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Звідки "ноги ростуть"?

    Мироненко Анатолій 3 ч. · ПРО ВЛАДУ ЗЕЛЕНСЬКОГО НА НАШУ БЕЗСИЛУ "НАЦРАДУ"?Володимир Зеленський має всю…

  • По обстрелу - печально все

    Андрей Шор 9 ч. · Ну что, по обстрелу - печально все. Уже многие написали - КСП... скажем так, в районе…

  • Радник клоунів

    Мирослава Барчук 54 мин. · Арестович, який недавно «грозіл міру» розворотом до Китаю, тепер коментує…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment