?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry Share Flag Next Entry
Українське. Особливості національного політичного спорту
emiliozk
Оригинал взят у atytarenko в Українське. Особливості національного політичного спорту
Чи може хтось назвати хоч одного нового, яскравого і талановитого політичного лідера в Україні, якого б самі ж українці не закидали брудом і не нищили, хоча б від 1991 року? Таких нема. Саме власними зусиллями політичне поле розчищено до стану, коли персоналії на кшалт Януковича можуть навіть розглядатись.При чому так було завжди. Нескінчена череда яскравих і багатообіцяючих політиків, що пішли "в нікуди", або навіть були знищені, тягнеться далеко за 1991 рік. Де яскраві і талановиті політики, що перемогли у Києві в 1989 році? Де харків"яни? Де дніпропетровці? Лишень подивіться на список опозиції у Раді 1990 року. Де ці люди, як можна було допустити, щоб все це було втрачено? Лише чути про Яворівського, та й те, щойно напишеш "Яворівський", як набігає череда "справжніх українців" з відрами вигаданого бруду. Та справа навіть не в них, а в тому, що не з'являється втроє більша череда дописувачів, що обстоюють елементарну справедливість. Ну і Гринів сидить у Раді тихо-тихо. Все.

Таке враження, що інстинкт нищення національної еліти просто вбудовано у менталітет української нації. Тому справи Тимошенко, Луценко, Іващенко, тощо - це цілком українське. Українським є не арешт, а тихе глибинне відчуття задоволення від того, що ту чи цю "вискочку" вкоротили. І не треба себе тішити казками про "нових лідерів" - та хто ж їх пропустить? Самі ж і втопимо, "как котят". Подивіться лишень на реакцію на справді успішні акції опозиції. 10000 в 300-тисячній Вінниці - це справді подія. І 10.000 у Львові при цій погоді - також, і 5000 у Закарпатті. Але нічого крім ідіотського гигикання, пояснень "що це все ще не те", "театральна постановка", тощо не чути ані від кого. Тому, доречі, абсолютно безбарвний і ні на що не придатний уряд Азарова у українців викликає сміх і відчуждення, але не обурення. Бо десь в глибині душі дуже приємно тішитись тим, які вони ідіоти, і який ти - розумний. Дарма що тобою розумним управляють ідіоти.

Між іншим якихось 23 роки тому обурена молодь йшла Хрещатиком під гаслом "Геть Масола й Кравчука". Хоча Азарову до Масола, як до неба рачки, а Януковича з Кравчуком навіть порівнювати соромно. Тобто за 23 роки щось таки змінилось. Тих, що обурюється стало менше. Їх завжди мало, але стало менше критичної маси. Це, доречі, цілком природньо. Справа в тому, що людина талановита і яскрава не буде боротись з агресивним ідіотом, для якого немає моральних бар"єрів. Талановитій людині завжди є куди піти, це ідіоту нема куди дітись. При чому ідіоти завжди збираються у зграї, а в Україні талант завжди б'ється один. І йдуть, залишаючи поле для того, що ми вже нині маємо.

І на останок: не робить помилок лише той, хто нічого не робить. Тому традиційний український спорт нищення демократичних сил бо чотири, вісім чи дванадцять років тому хтось щось не так сказав або зробив для нації є згубним.

І ще: коли я кажу Україна, я маю на увазі всю Україну, а не якусь її частину.


  • 1
Текст — жах! Певно саме такі (для яких існує тільки політична доцільність) в 1917 році дісталися влади і розтрощували старі устої, нав’язуючи, як вони вважали краще, що може бути — більшовизм на кістках духовності. Все, що не-маркситське — ворожє.
Звісно, тут інший бік явища, інша крайність.
Візьміть, хоча б, Бердяєва, його “РУССКАЯ РЕВОЛЮЦИЯ И МИР КОММУНИСТИЧЕСКИЙ“, вісім сторінок, перечитайте. http://www.vehi.net/berdyaev/samopoznanie/009.html
То була катастрофа духовності. І вона продовжуєтся. Тому, що більшовицький режим покалічив духовність суспільства. Духовність — це не віра в бога, а моральні цінності і традиції.
Треба не просто вийти на Майдан і голосно кричати-вимагати, відкидаючи всіх “політолухів, журнашлюг” і політиків. а твердо осмислити-усвідомити, що дуже різному за світоглядом суспільству потрібно, який шлях, які керманичі, яка ідеологія...

Це треба робити не на майданах а в умовах вільної країни, де політичні сили конкурують одна з одною перед виборцями, які, відиак, мають можливість методом спроб та помилок визначати вірний курс країни Наразі, маємо узурпацію та повзуе встановлення диктатури одного угрупування. Тому, ВСІ хто виступає за повернення конкурентного політичного поля заслуговують на підтримку.

  • 1