emiliozk (emiliozk) wrote,
emiliozk
emiliozk

Маленьке оповідання Алі

Ігарька хоронили в закритій труні.
Те, що від нього залишилось, не варто було показувати публіці, навіть попри те, що нечислені брати по зброї, а також старі бабушки та дівчинки з георгієвськими бантами були налаштовані патріотично і повидали за ці місяці усіляке.
Але ніхто з них не знав, що після смерті тіло людини легшає на кілька міліграмів, які і є душею. Принаймні, це якось показували в телевізорі на кухні, і Ігарьок це запомнив, коли чистив там картоплю.
І от тепер ці незримі кілька міліграм, що і були душею Ігарька, тихенько пливли разом із жалобною процесією, яка проводжала його тіло в останній шлях.
Ігарьок бачив свій під'їзд, стару маму, яка втратила голос від горя. Сусідів. Сивий старий з третього поверху просто таки свердлив труну очима, немовби намагаючись зазирнути всередину та побачити, у що перетворили Ігарька. Він і не знав, що давно зниклий його рідний син був вбитий Ігарьком поблизу блокпосту, коли віз баті пенсію та трохи заробітку. Попри свою сміливість, Ігарьок чомусь ніколи не наважився розказати сусідові, як його синок плакав перед смертю, називав Ігарька другом дєтства, судомно нагадував якісь шкільні приколи. Ігарьок завжди недолюблював цього пацанчика, але і пальцем би його не тронув, коли б не ті гроші. Сума була невелика, проте Ігарьку тоді позаріз було потрібно якраз стільки, скільки той віз. А приблизний розмір він знав від мами, бо старий сусід все їй розповідав.
Труна тронулась, і старий сусід був єдиним, хто не посунувся їй услід. Видно, він щось підозрював про Ігарька. Але тепер вже ніколи нічого не дізнається, бо Ігарьок уніс цю таємницю з собою в могилу.
По пилючій дорожці вони йшли назустріч мікрорайону, і попереду постала тінь від знайомого літнього кінотеатра. Скільки раз Ігарьок, ще малим, лазив сюди - то з квитком, а то і без оного. Разом з Танькою. Танька розуміла його як ніхто. Вони дружили ще до того, як поміж хлопчиком та дівчинкою могло бути щось по-дорослому серйозне.
Процесія посунула далі, вбіч від того кінотеатра; ось-ось мала показатись пристройка-навіска, до якої молодики частінько "виходили покурити", щоб усамітнитись удвох. Тут він вперше мацнув Таньку повище та понижче черева, і отримав перший у своєму житті ляпас. А потім ще й плівок собі під ноги, коли отетеріло вирячився на неї, прибравши зайві руки. Це було незбагнено. Адже всі пацани розказували Ігарьку, що жінка тільки і чекає, поки він це розпочне. З того моменту все у них з Танькою пішло не так. А варто було Ігарьку пійти в армію, як його Танька швидко вискочила за Яшку, з другого микрорайону. Це була така підла зрада, від якої Ігарьок не оговтався до кінця свого недовгого життя.
Піп з георгієвською стрічкою перехопив процесію на півдорозі. Далі вони йшли через пустир. На цьому пустирі Ігарьок якось виловив Таньку і доробив все те, про що мріяв в армії, до чого старанно готувався, до чого підговорювали його всією казармою. Він був з армади, йому все було пофіг. Що вона супротивлялась, що безсило тріпотіла руками, а потім вила як вовчиця, розмазуючи сльози. Він нічого такого не зробив, і дивився на неї з дивовижним холодом у грудях. Танька-подруга, Танька-кохана, навіть Танька-ізменщиця була для нього чимсь важливим, дорогим, гарячим. Але ця Танька-замужниця, яка лежала біля його ніг та хрипло вила, не значила для нього більш нічого. Так Ігарьок затямив, що всі баби бляді.
За пустирем був свіжий погост, куди і збирались поховати Ігарька. А одразу за ним - поле. А за полем вже починались блок-пости, і так до самого кордону з Бандерівщиною. На цьому полі Ігарьок якось виловив був Яшку, мужа Таньки. Яшка був чистий, нічого при собі підозрілого, але оченята бігали. На якусь мить Ігарьок захотів тихенько тут того і порішити - хлопці з патруля би все зрозуміли і питань не задавали. І лежав би вже той Яшка на цьому погості, куди нині волокли самого Ігарька. Проте Ігарьок тоді не став стріляти. Просто відпустив. Він потім пригадував цю подію і пишався, який великодушний. Яшка щодня спить зі своєю (а колись ігарьковою!) Танькою, а та йому, видно, навіть не розповіла. Та й що б той Яшка зробив?
На обрії маячили залізки капепе. І поки Ігарька спускали в землю, він останнім краєшком зору встиг побачити, як там замінюють дежурних. Душа Ігарька зібралась, було, пригадати, як він стояв на тому блокпосту. Як його викликали по рації. Як він неспішно виринув із хлопцями в пустій околиці. Як коріш тривожно озирнувся. І як раптом його тіло розірвало на сотні шматків. Але він не встиг нічого цього пригадати.
Його душа, яка являла собою кілька міліграм, - принаймні, так розказував хтось по телевізору, коли Ігарьок чистив картоплю на кухні, - розсмокталась у ніщо, як тільки худорлява молода жінка в чорних окулярах, якась дуже, дуже знайома жінка, а може навіть дівчина, ім'я якої було знайоме і разом вилетіло з пам'яті, - коли вона зняла окуляри і - з сухими очима - він встиг це зрозуміти та чомусь злякатись - кинула на кришку першу горстку землі.

Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments